Бо любов [крапка] війна

Двічі прийти на подкаст – не гріх, якщо це «Бо любов [крапка] війна». Ніна Мацюк, експертка з інклюзивності, знову стала гостею Володимира Станчишина. Однак цього разу вона розповість не про особисте, а про професійне. Хоча робота для Ніни – справжнє покликання: вона щиро вболіває, щоб всім нам було однаково комфортно жити. У дванадцятому епізоді четвертого сезону розбираємо три поняття – інклюзію, доступність та безбар’єрність, – а також те, як вони трансформувалися після повномасштабного вторгнення.

Які нові знання нам потрібно освоїти, живучи у суспільстві, яке воює? Що знадобиться нам після перемоги? Як наша поінформованість дозволить людям з інвалідністю швидше й легше реінтегруватись у суспільне життя? Бар’єри є для всіх? З чого починається їх руйнування? «Якщо ви зрозумієте, що перед вами людина, то ви не потребуватимете жодних узагальнень». Важливі слова, як завжди, на Spotify, SoundCloud, MEGOGO Audio, Google та Apple podcasts, а також на YouTube-каналі Radio SKOVORODA. За підтримки SoftServe – ІТ-компанії, яка цінує ментальне здоров’я!

Одинадцятий епізод четвертого сезону «Бо любов [крапка] війна» можна сміливо назвати розмовою-дуетом. Володимир Станчишин з трепетом слухав свою гостю, Любов Кірнос, начальницю відділу психологічного забезпечення ДСНС, доповнював та проводив паралелі. Справді, вони говорили про одне – як залишатись в ресурсі, допомагаючи іншим. Любов однією з перших потрапила на Київський вокзал, куди щодня прибували тисячі біженців, згодом через день їздила у Бородянку. Чи можливо вимикати емпатію, але при цьому залишатися включеним? Як наростити «броню» і чи рятує вона від горя довкола? Що таке ступор і як вивести з нього людину? Турбота про себе – теж про ресурс? «Корабель тоне не тоді, коли вона довкола, а коли вода потрапляє всередину. Ми маємо латати всі дірки, щоб не потонути». Щира і водночас структурована розмова вже на Spotify, SoundCloud, YouTube, MEGOGO Audio, Google та Apple podcasts, а також на YouTube-каналі Radio SKOVORODA. За підтримки SoftServe – ІТ-компанії, яка цінує ментальне здоров’я!

Цей час настав! Ми записали перший відкритий і десятий у четвертому сезоні епізод подкасту «Бо любов [крапка] війна»! Ми не могли інакше, адже наш гість – Юрій Марченко, журналіст, подкастер, головний редактор Platfor.ma та людина, що порадувала самого Залужного. Для цієї розмови Володимир Станчишин та команда Сковороди приїхала в Київ, у гостинний офіс SoftServe. До слова, записувались у 8-у річницю запуску Radio SKOVORODA.

У цій розмові буде багато гумору, який ми нині використовуємо як пластир, який прикриває наші незагоєні рани й спогади, до яких боляче торкатись. Чому нам важливо мати хороші новини? Як допомагає героїзація і створення символів війни? Що робити, коли новин надто багато, а ресурсу їх опрацьовувати все менше? Звісно ж, не оминули увагою й подорожі: Юрій відвідав понад пів сотні країн й саме напередодні 24 лютого писав 100-й випуск свого подкасту «Дикі мандри».

«Забути війну неможливо. Але важливо мати час, коли ти в іншому контексті». Те, що відгукнеться кожному й кожній, вже на Spotify, SoundCloud, YouTube, MEGOGO Audio, Google та Apple podcasts та дивіться відеоверсію на YouTube-каналі Radio SKOVORODA. За підтримки SoftServe – ІТ-компанії, яка цінує ментальне здоров’я!

Мільйони українців залишили свої домівки через небезпеку на початку великої війни. З часом частина тих, хто виїжджав повернулись додому. Але є й ті, кому більше немає куди повертатись. Насті Косенко – 22 роки, і після 24 лютого вона з батьками та молодшою сестрою приїхали у Львів. У дев’ятому епізоді подкасту «Бо любов [крапка] війна» Настя розповідає про свій, але насправді наш спільний досвід втрати рідного міста, про адаптацію до нового місця проживання та про мрії, які супроводжують і підтримують її на цьому шляху.

Як все починалось та коли сім’я Насті вирішила виїжджати з Бахмуту? Чому обрали саме Львів? Чи вдалося налаштувати побут у новому місці та знайти себе? Чи перейшла Настя на українську? Про що мріє? Автор подкасту та психотерапевт Володимир Станчишин, як завжди, допомагає зрозуміти нам самих себе й один одного. Вмикайте на Spotify, SoundCloud, YouTube, MEGOGO Audio, Google та Apple podcasts та дивіться відеоверсію на YouTube-каналі Radio SKOVORODA. За підтримки SoftServe – ІТ-компанії, яка цінує ментальне здоров’я!

Люди, які на фронті, не просто пішли на війну, вони залишили своїх близьких. Про те, як почуваються партнери й партнерки військовослужбовців, говоримо у восьмому епізоді подкасту «Бо любов [крапка] війна» разом із Ніною Мацюк. Зазвичай її представляють як експертку з інклюзивності, проте сьогодні вона та, чий Макс воює. Ніна щиро ділиться відчуттями й переживаннями впродовж всього періоду війни: як приймали рішення, коли підписували контракт, їхали на навчання та у першу ротацію на фронт. Всі ці дії у множині, бо пара переживає все разом.

Як всередині родини комунікувати рішення піти у військо? Чому партнери й партнерки можуть почуватись покинутими й зрадженими? З якими труднощами вони зіштовхуються, залишаючись на самоті? Як не втратити стосунок у парі? Як завжди, цінні коментарі від автора подкасту та психотерапевта Володимира Станчишина допомагають розкласти все по поличках й трохи краще розуміти себе та тих, поруч з ким знаходимось.

Вмикайте на Spotify, SoundCloud, YouTube, MEGOGO Audio, Google та Apple podcasts та дивіться відеоверсію на YouTube-каналі Radio SKOVORODA. За підтримки SoftServe – ІТ-компанії, яка цінує ментальне здоров’я.

У сьомому епізоді подкасту «Бо любов [крапка] війна» говоримо, як не зашпортатись об поріг емоційної вразливості. Особливо, якщо він надто високий. «Я нічого не відчуваю» – з таким запитом прийшов наш гість – Олег Гергіль, employer brand specialist у SoftServe та ведучий подкасту «Це солюшн» на Radio SKOVORODA.

Якщо ви теж відчуваєте спустошеність та непритаманну вам черствість – вітаємо, ваша психіка працює для вашого захисту. «Якщо ти кожного дня борешся за виживання, то смерть навколо тебе просто стає фактом. Щоб бути емпатійним, потрібно мати достатньо ресурсу і почуватися в безпеці», – каже втор подкасту та психотерапевт Володимир Станчишин. Чому не існує правильної й неправильної реакції на події, які травмують? Від чого залежать різні переживання і сприйняття? Як оцінити, чи ви справді не відчуваєте нічого, чи стали менш емоційними, ніж зазвичай? Коли і яким чином відкривати «шухлядку» відкладених емоцій?

Як завжди щиро, чесно і на одному диханні. Послухати можна на Spotify, SoundCloud, YouTube, MEGOGO Audio, Google та Apple podcasts, а подивитися на YouTube-каналі Radio SKOVORODA. За підтримки SoftServe – ІТ-компанії, яка цінує ментальне здоров’я.

Пам’ятаєте перші тижні війни? Ми познайомились з сусідами, працювали 24/7, щоб бути корисними, та захоплювались тими, хто поруч. Маленьке сімейне кафе «Єрусалим» не тільки не закрилось, а стало домівкою, укриттям та осередком смачної терапевтичної їжі. Його співвласниця Льоля Ланда розповіла Володимиру Станчишину про 24 лютого та все, що відбувалося з нею, її родиною та її кафе опісля: як з другої спроби відправила дітей за кордон, як готувала по 200 обідів в день, як отримала памперси замість харчів та як старі й нові ритуали допомагають триматися самій та підтримувати інших.

У шостому епізоді «Бо любов [крапка] війна» масштабуємо досвід війни однієї вулиці та говоримо про згуртованість і єднання, про пошук рішень, про взаємну допомогу та про те, як їжа може стати терапією у найбільш позитивному сенсі цього слова. Відходячи від філософських понять, будуть і осетри з пшоном, і краби з гречкою, і розрахунок горілкою. Тому не сідайте слухати голодними ;)

На Spotify, SoundCloud, MEGOGO Audio, Google та Apple podcasts. За підтримки SoftServe – ІТ-компанії, яка цінує ментальне здоров’я.

Мільйони мам з дітьми виїхали з України після 24 лютого 2022 року. Ярина Гудзь – одна з них. Ви можете знати Ярину як маму двох чудових дівчаток, як дівчину, яка робила красиві букети чи як психологиню, яка нещодавно стала магістранткою УКУ. Сьогодні вона гостя п’ятого епізоду «Бо любов [крапка] війна» та співрозмовниця нашого Володимира Станчишина.

Ярина розповідає про пів року життя в Німеччині, депресію, нову освіту та баланс між материнством і самореалізацією – про виклики, з якими змушені боротись українки за кордоном. Як Ярина знайшла в іншій країні ту роботу, яку хотіла? Що допомогло поставити на місце внутрішнього критика? У який момент усвідомила депресію і почала лікування? Коли вирішила повертатись? Звісно ж, поговорили й про стосунки в парі: як попри відстань тримати зв’язок та примножувати почуття. «Місяці за кодоном, попри те, який складний досвід ми можемо мати, можуть стати також чимось, що веде нас до зросту, до нових усвідомлень».

Слухайте на Spotify, SoundCloud, MEGOGO Audio, Google та Apple podcasts. За підтримки SoftServe – ІТ-компанії, яка цінує ментальне здоров’я.

Війна не оминає нікого і ніде. Жодна точка на карті України не є безпечною. Усі ми переживаємо війну по-різному, тому з’являється все більше питань про те, як правильно побудувати діалог, маючи різні досвіди, у тому числі військові й цивільні. Що у цій розмові ок, а що не ок, розбираємо у четвертому епізоді «Бо любов [крапка] війна». Говоримо із солдатом Михайлом Буричкою, який пішов на фронт і прийшов на запис у кабінет психотерапевта та автора подкасту Володимира Станчишина.

Михайло щиро відповідає на питання, як би він хотів, щоб сприймали його у військовій формі: «Я залишився тією самою людиною. Але люди губляться: хтось відводить очі в телефон, хтось роздивляється цікаву вітрину. А я от пчихнув на вулиці, і звичне «будь здоровий» мене дуже потішило». Як історії допоможуть будувати діалог? Яким чином різний досвід вплине на сприйняття цих історій? Чи зможемо ми з різних контекстів побудувати один спільний? Про що не варто питати військових? Чого насправді ми боїмося, починаючи розмову, та що допоможе подолати ці страхи? Заклали підґрунтя для подальшого спілкування та налаштувались на спільну хвилю на Spotify, SoundCloud, MEGOGO Audio, Google та Apple podcasts.

*За підтримки SoftServe – ІТ-компанії, яка цінує ментальне здоров’я.

Ми можемо все, якщо відчуваємо підтримку! Про мотивацію бути волонтером і робити більше говоримо в третьому епізоді подкасту «Бо любов [крапка] війна» з рекрутером у мирному житті й волонтером під час війни Володимиром Андрєєвим. З допомогою та правильним вектором від психотерапевта та автора подкасту Володимира Станчишина розбираємо різні стосунки та їхній вплив на нашу мотивацію. Чи важливо мати підтримку коханої людини? А визнання й довіру від аудиторії? Як мотивують продовжувати результати роботи? Чому не можна відкидати особисті причини у потребі робити добрі справи? Що робити зі злістю і втомою? «Часто ми плутаємо втому і злість на те, що в країні й довкола тебе все відбувається по-іншому, ніж ти очікуєш». Без чудових асоціацій, на які багатий четвертий сезон «Бо любов [крапка] війна», не обійшлося: як думаєте, що спільного між волонтером і класним керівником? Відповіді пишіть у коментарях, а епізод ходіть слухати на Spotify, SoundCloud, MEGOGO Audio, Google та Apple podcasts.

*За підтримки SoftServe – ІТ-компанії, яка цінує ментальне здоров’я.

Усі ми у війні, але всі ми не тільки про війну. Про це наш другий епізод вже четвертого (!) сезону авторського подкасту Володимира Станчишина «Бо любов [крапка] війна». У той час, як наша країна, мужньо протистоїть ворогу, ми теж вирішуємо, менші за масштабами, але не менші за важливістю, особисті виклики. Наша гостя, HR-менеджерка та бізнес-партнерка компанії SoftServe Софія Медвідь, поділилась історією своїх власних воєн – розлучення та депресії: «Моя невизначеність прийшла раніше за 24 лютого».

Чому не можна відкладати власні проблеми на «після перемоги»? Коли війна стала частиною нашого кожнодення та як це на нас впливає? Як жити із депресією? Хто може поставити цей діагноз та призначити лікування? Про депресію варто говорити? Відсутність емоцій – це байдужість чи самозахист? Ми не можемо знецінювати власні проблеми й переживання, бо «найстрашніше – війна – вже сталося». Про те, як підтримувати себе, підтримуючи країну, слухайте на Spotify, SoundCloud, MEGOGO Audio, Google та Apple podcasts.

*За підтримки SoftServe – ІТ-компанії, яка цінує ментальне здоров’я.

Це офіційна прем’єра четвертого сезону авторського подкасту Володимира Станчишина «Бо любов [крапка] війна»! Цього сезону ми виходимо в новому форматі – з гостями! Ми запрошуватимемо різних особистостей, які будуть ділитися різними, але однаково травматичними досвідами війни, у яких ви можете розпізнати й свій. «Кожен припливе до цієї перемоги на іншому кораблі з іншого моря, – каже Володя. – У кожному з цих сценаріїв буде інший розвиток подій та інше трактування перемоги».

Марина Круть, музикантка, бандуристка, авторка пісень, з радістю погодилась на такий експеримент і стала гостею першого випуску. Вона щиро розповіла про свою внутрішню дитину, нестачу відпочинку та критику самої себе. Що стається з нашою внутрішньою дитиною під час війни? Чому ми самостійно затискаємо себе в рамки дорослості й не можемо з них вибратись? Як відпочивати і не картати себе? Чи можливо відпочити під час війни? Як відповідати внутрішньому критику?

Напевно, найщиріший і найбагатший на відвертості подкаст стартує саме на Radio SKOVORODA! Слухайте «Бо любов [крапка] війна» на Spotify, SoundCloud, MEGOGO Audio, Google та Apple podcasts.

*За підтримки SoftServe – ІТ компанії, яка вболіває за ментальне здоров’я.

«Досвід окремого проживання війни теж може стати зближенням та допомогти зрозуміти, хто ким кому є насправді. Якщо хочете бути разом, будьте весь час на зв'язку». Це завершальний епізод першого сезону подкасту «Бо любов. Війна», який ми записали перед Володіною відпусткою та поверненням його сім’ї. Символічно поговорили про стосунки, відстань, зв’язок та повернення важливого на свої місця. Вийшов трепетно та світло. Ймовірно, впізнаєте себе.

Дякуємо компанії SoftServe за підтримку в створенні цього сезону. Це важлива взаємодія у цьому непростому часі. Адже наше ментальне здоров’я – теж зброя! Авторський подкаст Володимира Станчишина «Бо любов. Війна» обов’язково повернеться після відпустки у оновленому форматі та стане ще ближчим. Слідкуйте за анонсами та платформами!

Це один з найважливіших та найвчасніших епізодів нашого спецпроєкту «Бо любов. Війна». Боремось з Володимиром Станчишиним з екзистенційною кризою, шукаємо сенс та пояснюємо, чому це важливо. Для чого життя, якщо у ньому відбувається стільки жаху? Говоримо про війну на екзистенційному рівні та наші перемоги!

Про ментальне здоров’я своїх працівників та наше з вами дбає компанія SoftServe. Спецпроєкт «Бо любов. Війна» слухайте на SoundCloud, Google та Apple podcasts. У ролі тривожного пацієнта: Артем Галицький.

«Ми тримаємось, боремось та переможемо! Адже у нас вже є досвід перемог», - на початку 6 місяця війни говоримо про те, що нас тримає та допомагає: про наш досвід, зрілість, гарт. Про віру та надію, на які ми небезпідставно покладаємось. «Ворог хоче забрати наші землі, натомість територія України зараз збільшилась на багато країн світу. Це світова політика та світові зміни». Наприкінці Володя знову ставить музику, дослухайте!

«Бережіть собори душ своїх», - у цьому епізоді ми згадали Олеся Гончара та поговорили про те, як залишатись собою у час війни: освіченими, інтелігентними людьми на території добра. Завдяки чому ми й маємо свої успіхи: воєнні, дипломатичні, культурні. І саме таких нас підтримує світ: «Зараз дуже багато рамок спрощуються. Але злочини завжди залишаться злочинами, війна все не спише. Жодна війна не має зробити з нас людей без рамок».

У цьому епізоді ми вперше матюкаємось та вмикаємо музику. Як вам такі зміни? Усе, як завжди, почалось зі спостережень та передісторії, а дійшло до того, що ми розділили мат на емоційний та когнітивний: «Там, де є оголений нерв, треба мати спосіб його виразити. Насичений час війни потребує концентрованого способу вираження емоцій. Війна призвела до того, що ми почуваємось х*йово. Нам не погано, нам не страшно, нам х*йово. І це не заперечує ні нашої духовності, ні нашої інтелігентності. Ми не стали гіршими чи грішними – ми доведені до межі». Гаразд, можна згодитись з тим, що раніше ми так не матюкались. Але раніше ми й не воювали! Чекаємо на ваші коменти.

«Давайте втратимо Достоєвського, давайте втратимо Ахматову, давайте втратимо росію. Без російської культури прожити можна, а у нашому випадку не лише можна, але й треба». Розмова з психотерапевтом Володимиром Станчишиним про мову та культуру – нашу виправдану категоричність та чому не всі європейці нас розуміють: «Коли ти далеко від війни, ти не бачиш її у чорно-білому світлі. Наша спільна перемога – це перемога над росіянином у собі. Україна потребує того, щоб очищатись від ін'єкцій «руского міра», які у нас впорскували століттями».

Продовжуємо з Володимиром Станчишиним говорити на теми близькі сьогодні до нашого з вами життя. У цьому епізоді про допомогу. Чому просити про допомогу – це ок? І як це пов’язано з довірою та самооцінкою? Чому це не програш? Чому важливо зняти ореол боженьки? Про культуру допомоги у екстремальних обставинах та вдячність.

Завершується тиждень, який приніс нам як добрі, так і тривожні новини – бо це ще один тиждень війни. Як бути з добрими, ми приблизно знаємо. Як бути з поганими – розбираємось з Володимиром Станчишиним. Як їх сприймати, реагувати, відповідати, передавати? «Ти – експерт ситуації! Лише ти знаєш, як реагувати та говорити: хтось хоче поділитись, хтось помовчати, хтось відволіктись. Часом треба просто набратись сміливості».

Невичерпна тема та найдовший серед всіх воєнних епізодів. Говоримо про плани, цілі, мрії. Як вони нас рятують та стають нашим ресурсом. «Дорога до цілі може прострілюватись, якщо говорити воєнною термінологією. Ми це усвідомлюємо, але вже пробуємо цією дорогою йти».

«Ми не стали поганими людьми, ми просто поранені цією війною». Скажіть, чи ви теж помічали моменти, у яких стали менш комунікабельними, емпатійними, чутливими? Ви або до вас. Чи відчуваєте, що оточуючі закриваються та зосереджуються на собі? Спостереження, звісно, з тих менш приємних, тому давайте проговоримо. Як все ж бути разом у стані взаємної прохолоди? І чому виживання та переживання такі співзвучні?

«Сповільнення мусило прийти. Ми не можемо бути у активній фазі постійно. Це неможливо! Фаза зменшення інтенсивності – дуже важлива фаза. Це фаза перед відновленням інтенсивності». У цьому епізоді говоримо про зміну ритму, стишення та чому не варто себе за нього картати. Чому не треба пришвидшуватись, а краще підійти до заспокоєння свідомо та поновити ресурс?

«Наш берег перемоги буде спільним, але кожен припливе до нього на своєму кораблі», - любимо Володимира Станчишина за його метафори. Що чекає нашу психіку після війни? І чи можна до цього підготуватись? Як подбати про своє ментальне здоров’я вже сьогодні? «Реадаптація поставиться перед нами нові питання. Що ми втратили? Які ціну заплатили? Хто винен?»

Чому не всім нам знадобиться терапія? І чому освітні події, семінари, навик слухати себе можуть бути кориснішими? Слухайте у цьому епізоді.

Передвеликодній епізод нашого людиноцентричного, життєствердного подкасту. Зараз ми часто вживаємо слово «тимчасовий»: від тимчасово окупованих територій до тимчасових помешкань та обов'язків. Символічно говоримо про тимчасовість з точки зору вічності, більшої перспективи: «Якими б не були випробування, одного разу стабільність відновиться. Будь-яка тимчасовість закінчується, навіть тимчасовість нашого життя. Реадаптація є складнішою, ніж адаптація до війни. У ній більше безпеки, більше варіантів, треба буде повертатись до вибору. Після періоду, коли у нас було лише 2 варіанти: вижити або не вижити».

«Гойдалки я сьогодні розцінюю як норму психічного здоров'я. Бо це є відповідь на ненормальні події в Україні та житті кожного з нас. Якщо ми маємо інтенсивність часу та подій, то закономірно маємо й інтенсивність емоцій та їхньої зміни», - Володимир Станчишин про те, як наша психіка адаптовується до війни і чому це не є звиканням. Про те, чому ми усі народились 24 лютого та для чого варто вести щоденник. У подкасті про вразливість під час війни, який ми створюємо разом з SoftServe – компанією, яка дбає про ментальне здоров’я своїх працівників.

Сьогоднішній епізод, який виходить у 43 день війни, ми присвячуємо тим, хто змушений переживати її окремо. Говоримо про відстань і про те, як будувати та підтримувати стосунки, переживаючи різний досвід війни. Розбираємо потенційні ризики та особистий досвід Володимира Станчишина.

«Це не розставання, а розірвання, бо нас відірвали одне від одного. Це більше болю та страждань. Кожен з нас опинився у подвійній новій реальності: одне без одного та водночас у світі, де йде війна. Розривання принесло стільки адаптації, що ми почали проживати зовсім різні життя. За таких обставин дуже легко загубитись». Як зберегти стосунок на відстані та до чого варто бути готовим після возз’єднання, слухайте у подкасті, який ми створюємо разом з SoftServe – компанією, яка дбає про ментальне здоров’я своїх працівників.

Пам’ятаєте, до війни ми разом з SoftServe робили чудовий 2-й сезон подкасту «Бо любов» про психологію здорових робочих стосунків? Адже SoftServe – компанія, яка дбає про ментальне здоров’я своїх працівників.

Сьогодні ми вирішили поговорити про повернення до роботи у реаліях війни. Про ефективність та продуктивність. Чого від себе чекати, на що розраховувати, а чого навіть не вимагати? Про те, чому варто бути добрішим до себе та колег. І що необхідно мати окрім роботи?

«Коли ми хочемо повернутись до робити і думаємо, що повинні працювати так само, ми обманюємо себе. Змінився контекст, змінився наш ресурсний стан і ми мусимо це враховувати, співставляти себе з реальністю. Поки триває війна частина нашої енергії буде на ній зосереджена».

«Ми можемо мріяти, думати про те, що війна невдовзі закінчиться, але маємо усвідомлювати, що дата нашої перемоги відкрита. Війна – це дорога, краю якої не видно. Щоб йти нею, нам треба мати факел, освітлювати шлях. Тому ми шукаємо позитив навіть у найтемніших моментах. Те, що ти робиш собі приємні речі, свідчить про те, що ти запалюєш свічку в пітьмі. Для перемоги нам треба більше свічок. І одного разу ми запалимо сонце, яке постане над Україною!»

Настав час поговорити про втрату, адже багато хто вже, на жаль, у цій війні її відчув. Як само переживати втрату? Як оговтатись? Як допомогти?

«Втрати, які зараз переживає український народ – це персональні втрати кожного з нас. Ми ще сьогодні їх не відчуваємо, бо ми ще емоційно заморожені. Пережиття трагічної втрати – одне з найскладніших пережиттів. Це ніби приходиш у абсолютній темряві до краю бездонної прірви і навколо нема нічого, жодного променя світла. Наше завдання просто бути поруч. Ритуали при пережитті втрати є дуже важливими. Останній етап пережиття втрати – це переосмислення сенсу».

Записали свіжий епізод і вирішили одразу ж ним з вами поділитись. Адже зараз ми живемо не своє звичне розмірене, лінійне життя. А живемо у стані війни та захисту своєї Батьківщини. Тому все, що актуальне сьогодні, актуальне лише сьогодні. Завтра буде лише завтра. Такий ритм війни, у якому ми вчимось зараз жити.

У новому епізоді говоримо про відновлення, повернення після заціпеніння. Як повертатись до звичних речей та чому це важливо: «У якийсь певний момент ми розуміємо, що треба випрати одяг. Треба вийняти з холодильника зупу, яку ми варили ще до війни. Прості речі рятують життя. Фронт не можливий без тилу, тил – це резерв фронту, в цій країні все ще є економіка. У нас нема іншого тіла, нам ніхто не дасть іншого тіла, ми мусимо про нього дбати. Це так само боротьба. Питання «Як ти?» важливіше за фразу «Ти повинен». Святкувати життя – це наш ресурс!»

«Сьогодні нас переповнюють емоції і це нормально. Проявляти емоції – це не слабкість, це сила. І ненависть, і сльози сьогодні є цілком легітимними», - говоримо про природу емоцій та спосіб їхнього вираження. Чому важливо дати їм волі. І чому емоції не дорівнюють поведінка. Також у випуску важливі думки про вимушено переміщених осіб та рамки, які обов’язково слід відновлювати. У всіх розуміннях!

«Ми добрі люди, які зараз переповнені люттю. Ми не стали гіршими, це наша нормальна реакція на ненормальні речі, які відбуваються зараз в Україні. Ми не придумали цієї війни. Людяність ніхто не відкидав, але не плутаємо людяність зі стокгольмським синдромом». 

Звідки береться почуття провини? Яка його природа? Як та заради чого його варто позбутись? Говоримо з психотерапевтом Володимиром Станчишиним у 2 епізоді нашого спецпроєкту «Бо любов. Війна».

«Почуття провини – наш внутрішній ворог. Його мають усі. Навіть ті, хто, на нашу думку, робить дуже багато. Воно виснажує, а саме цього хоче путін. Тому почуттю провини ми кажемо те саме, що й російському військовому кораблю. Не піддаємось йому і бережемо свої ментальні ресурси для оборони та відбудови нашої країни. Війна спустошуюча, але вона гартує та робить нас броне стійкими. Разом з вразливістю в Україну прийшла така міць, якої не було ніколи. З кожною втратою ми відроджуємось. Ми набуваємо ідеї, яка відновлює Україну. Але для цього нам треба позбутись почуття провини».

Можливість бути корисними – один з найефективніших способів подолання тривожності. Хочемо зараз бути корисними для вас своїми технічними, медійними ресурсами та знаннями. Тому вирішили записати цей епізод, а потенційно й цілий спецпроєкт. Поговорили про вразливість під час війни з психотерапевтом Володимиром Станчишиним. Ми не встигли зробити ні обшивки, ні дизайну, але встигли записати вчора, 23 лютого, цю таку, як нам здається, потрібну розмову. Не для хайпу, а щоб реально допомогти. Тим, хто зможе це послухати. Тоді, коли зможе.

З моменту запису війна стала ще ближчою. Поговорили про те, як говорити про неї. Зокрема, з дітьми. Про єднання, підтримку, дорослішання, психопата путіна та посттравматичний зріст для України. «Тривога має свої завдання. Вона мобілізує! Ми не обирали війну, але мусимо реагувати».